Леся УкраЇнка (Лариса Петрівна Косач) (25.02.1871 - 01.08.1913)
Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилась25 лютого 1871 рокув місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, “літературній “ родині. Їі мати – відома письменниця Олена Пчілка, Батько – юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краюпредковічнихсосновихборів, таємничих лісовихозер, росистих лук. Дівчина росла веселоюі жвавою, розумницеюі чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю.
Демократичний стиль життя в родині сприяв зближеннюз селянськими дітьми, засвоєннюнародних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинкув незвичайний, химерний світукраїнської міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.Востанній рік життя в
Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніжпоет. Але хвороба (туберкульоз кісток)змусила прервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі (“До мого фортепіано”). Проте музика зовсім неполишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьохтворах, про що свідчать ужезаголовки: “Сім струн”, “Мелодії”, “Ритми”, “Пісні
Хвороба спричинилась до того, що Леся незмогла ходити до школи, не вчилась ужодному учбовому закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добрезнала литературу–вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогучитати в оригіналі твори багатьохписьменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історіютак досконало вивчила, що у 18 років написала підручник “Стародавня історія східнихнародів”. З юнихроків цікавиласьфілософією, знайомилась з науковимсоціаліхмом,
Швидкомурозвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, середякого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю усвіткультури різних народів, виховати як свідомугромадянку,
Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльністьїї тітку Олену АнтонівнуКосач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесюі вона написала вірш “Надія” –перший відомий нам твір письменниці. Глибоко вразила Лесю трагічна загибель укаторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційноїнародниці Марії Ковалевської, матері її найбжчої товаришки. У вірші “Віче”, згадуючи свої дитячі забави серед руїн замкуЛюбарта в Луцьку, Леся Українка говорить, що діти “таємні товариства закладали”, співали “червоні пісні”. Відтоді в душі маленької дівчинки – майбутньої великої поетеси – проростали пеоші зерна протестуі непокори, розуміння того, що живе вона “унебезпечний час”, який вимагає “боротись до загину”. Відтоді і на все життя її захоплює герой, який “до землі прибитий списом, шепотів:
Уперше ім’я Лесі Українки з’явилосьу 1884р. у львівському журналі “Зоря”, де було надруковано вірші 13-літньої поетеси “Конвалія” і “Сафо”. З того часу її твори все частіше публікуються в різнихвиданнях, а 1893 р. уЛьвові вийшла
З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді “Плеяда”, часто буває також на потаємнихсходах, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі
Плеядівці намагались працювати для народу. Вони готують популярні видання з історії, географії, перекладають твори російської і зарубіжної літератури, пишуть власні твори. З “Плеядою” пов’язаний початок роботи Лесі Українки –прозаїка. Вона пише оповідання “Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи” , “Метелик” та ін., які публікуються в журналах “Зоря”, “Дзвінок”. Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкоюбув переклад оповіданьМ. Гоголя “Запропаща грамота” та “Зачароване місце”, який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. уЛьвові). Та найбільш уваги приділяєвона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з’явилась українськоюмовою “Книга пісень” німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки. Та це був час не лише невгамовної праці, крилатихзлетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої “була весна, та тільки за вікном”.
Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у “добровільне вигнання”. Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі “Подорож до моря”. А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччюз Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс “Кримські спогади” та “Кримські відгуки”,
Тутв Криму, 1897р. Леся Українка познайомилась з С. К. Мержинським. Цебула надзвичайна людина. Революціонер-романтик, за словами сучасників, він був одним з перших пропагандистів марксизму на Україні та в Білорусії. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішне горіння, глибока інтелегентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. Через сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться зредакцією петербурзького журналу“Жизнь”, де публікує літературно-критичні статті – “Малорусские писатели на Буковине”, Заметки о новейшей польской литературе”, “Два направления в новейшей итальянской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. У них “найбільшпослідовно представляє в критичному відділі журналумарксистськеспрямування
Великегоре спіткало Лесю Українку. У березні 1901р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона “почаланову мрію
так починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживаєу віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна
Тим часом слова поетеси ширились по Україні. Устаті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899р. уЛьвові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах«Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує новузбірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях
Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчістьписьменниці. “Мріє, не зрадь… хочудихать вогнем, хочужити твоєю весною”, - такими словами зустріла вона час народного повстання. Того року Леся Укоаїнка багато мандрує. У Тбілісі бачила калюжі крові на тротуарах, у Києві –вуличні бої, уПетербурзі була свідком страйку, маніфестацій. Усвоїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу, вона написала багато поем, серед якихвиділяються “Давня казка”, “РобертБрюс, король шотландський”, “Віла посестра”, “Ізольда Білорука”. І хоч переважають тут сюжети, але цене значить, що авторка відривалась відрідного грунту. Незважаючи на “чужі” образи, поетеса ставить проблеми, які
Продовжуючи роботу в галузі перекладу, письменниця звертається до драми Гергарта Гауптмана “Ткачі”, з польської на українську мовуперекладає вірші Марії Конопницької, з італійської – Ади Негрі. Для російського читача готує і видає в Ростові-на-Дону оповідання Івана Франка “На дне”, “К свету”, “Сам виноват”, “Хороший заработок”. Леся Українка перекладала і дбала про поширення на Україні марксистської і соціалістичної літератури. Стараннями письменниці та її товарищів у Львові вийшла ціла серія політичнихброшур, на яких значилось: “Видання групи українських соціал-
Особливемісцеу творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починоючи з дитячихліт (“Русалка”) і кінчаючи останніми творами (“Про велета”), він органічно входить в образний світ письменниці. Цьому прислужилась її невтомна систематична праця над збиранням скарбів народної духовної культури. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи у виконанні кобзарів, щоб врятувати від забуття. З цих зацікавлень успадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка “Дитячі гри, пісні й казки” (1903), упорядкований збірник “Народні пісні до танцю”(54 тексти). 30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік КлиментКвітка. Востанні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела “тридцятилітнювійну”. Поетеса вимушена покинути Україну, холодний кліматне дозволяв жити в рідній стороні і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі – в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. “Найгірше мені те, що я тепер і писати незавжди можу, - скаржилась у листі до Бориса Грінченка, - бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зродуу мене небувало, хіба після операції” (12,282). В однуіз мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклоювідхолодурукою, вона
Боротьба і праця. Такий був змістусього життя Лесі Украінки,
І серпня 1913 року в невеличкому грузинськомумістечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України і жінка з трагічною долею. Звістка про смерть славної дочки України глибокоюскорботою озвалася в серцях мільйонів людей. Не лише на Україні, але й упетербурзькій, московській пресі, в Грузії і Білорусії, навіть на Далекому Схлді були вміщені некрологи на її смерть. “До насдокотилась сумна чутка, - писали робітники з Миргорода, - що не стало в Житті славної поетеси Лесі Українки. З приводу смерті поетеси ми, робітники, прилучаємо свій жаль до великого смуткуненьки України. Спи ж спокійно, наша сестро, ти була людиноюі не даремно жила в світі. Твоя муза найшла
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковомукладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми зрізали червоні стрічки з вікнів, забороняли промови, співи, супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась із своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя. Вона мала право сказати: “Обернуся в легенду”.